Пропозиції

  1. Стратегічний план діяльності Міністерства України (витяг):
    Мета: створення умов для забезпечення конкурентноспроможності економіки України як основи для стійкого економічного зростання та підвищення стандартів і якості життя населення.
    Розвиток конкуренції (збагачення) за рахунок :
    (1) підвищення ефективності виробництва;
    (2) зниження виробничих витрат;
    (3)підвищення якості продукції(товарів,робіт,послуг);
    (4)впровадження новітніх досягнень науки і техніки

  2. У своєму звіті Єврокомісія видала шість вимог до України:
    — посилити співпрацю з відповідними установами ЄС для запобігання ризикам нерегулярної міграції;
    — проводити кампанію з інформування про обов’язки і права в рамках безвізового режиму;
    -забезпечити незалежність, ефективність та стійкість антикорупційних реформ, зокрема шляхом створення незалежного та спеціалізованого вищого антикорупційного суду відповідно до висновку Венеціанської комісії та українського законодавства;
    — негайно відновити авторитет НАЗК і створити ефективну систему верифікації електронних декларацій;
    -скасувати поправки щодо електронного декларування антикорупційних активістів;
    — посилити зусилля по боротьбі з організованою злочинністю, в тому числі шляхом виділення достатніх ресурсів на Національну поліцію.

  3. Антикорупційна складова виборчого законодавства (про котру всі партії мовчать) — перехід на електронне голосування. Це знищить адмін ресурс (не потрібні виборчі комісії всіх рівнів, не потрібні довжелезні бюлетені, економія в загальноукраїнському масштабі на рівні 2 млрд грн …), і дозволить майбутньому проводити крім загальноукраїнських місцеві вибори і референдуми без додаткового навантаження бюджетів хоч кожного місяця. Це — пряма демократія. Вона нищить монополію на владу партократів і олігархів .

  4. За рубежом деньги ходят за больным не произвольно, а жёстко привязаны к международным лечебным картам (МЛК). Что такое МЛК? Это современные международные стандарты технологий лечения той или иной назоформы (заболевания), где чётко проведена калькуляция лечения и указана итоговая сумма за медуслуги. Во-первых, — это позволяет осуществлять качественное лечение на уровне современных высоких технологий. Во-вторых, даёт чёткий и жёсткий учёт деньгам.
    Украинская Медицинская “реформа” международные лечебные карты НЕ ПРЕДПОЛАГАЕТ!Дальше делайте выводы сами.. Что, где и кому даст эта ”реформа”…
    В тоже время :
    *СТАТЬЯ 49 Конституции Украины. Каждый имеет право на охрану здоровья, медицинскую помощь и медицинское страхование. Охрана здоровья обеспечивается государственным финансированием соответствующих социально-экономических, медико-санитарных и оздоровительно-профилактических программ. Государство создает условия для эффективного и доступного для всех граждан медицинского обслуживания. В государственных и коммунальных учреждениях здравоохранения медицинская помощь ПРЕДОСТАВЛЯЕТСЯ БЕСПЛАТНО; существующая сеть таких учреждений НЕ МОЖЕТ БЫТЬ СОКРАЩЕНА. Государство способствует развитию лечебных учреждений всех форм собственности. Государство заботится о развитии физической культуры и спорта, обеспечивает санитарно-эпидемическое благополучие.
    *СТАТЬЯ 22 Конституции Украины. Права и свободы человека и гражданина, закрепленные настоящей Конституцией, не являются исчерпывающими. Конституционные права и свободы гарантируются и НЕ МОГУТ БЫТЬ ОТМЕНЕНЫ. При принятии новых законов или внесении изменений в действующие законы НЕ ДОПУСКАЕТСЯ СУЖЕНИЕ СОДЕРЖАНИЯ и объема существующих прав и свобод.
    *СТАТЬЯ 184 Уголовного кодекса Украины. Нарушение права на бесплатную медицинскую помощь. 1. Незаконное требование оплаты за предоставление медицинской помощи в государственных или коммунальных учреждениях здравоохранения НАКАЗЫВАЕТСЯ ШТРАФОМ до ста необлагаемых минимумов доходов граждан или АРЕСТОМ на срок до шести месяцев. 2. Незаконное сокращение сети государственных и коммунальных учреждений здравоохранения наказывается штрафом до одной тысячи необлагаемых минимумов доходов граждан или ИСПРАВИТЕЛЬНЫМИ РАБОТАМИ на срок до двух лет.

  5. В.Лановий
    ДІАГНОЗ ВЛАДИ: МАНІАКАЛЬНЕ САМОЗБАГАЧЕННЯ
    ТА ЗГВАЛТУВАННЯ НАРОДУ
    Існують прогнози міжнародних організацій на десятиліття, які передрікають обезлюднення сучасної територіїї України і зруйнування інститутів нашої держави. Можно згадати доповіді ООН, ЦРУ США, американських, польських та інших аналітичних центрів, які вказують на стійкі тренди депопуляції населення і зниження рівня життя українців через негативні економічні, соціальні і демографічні процеси останніх років. Причому їх походження — ендогенне, тобто вони породжені у більшості самою нашою державою та суспільством (хоча багато допомагала в цьому Москва). Тому те, що відбувається, є, на жаль, самознищенням країни.
    Головними складовими депопуляції нашої країни, що відбувається, треба назвати: ріст еміграції, ранню смертність, зниження народжуваності та втрата суверенних територій. Варто зазначити, що усі названі фактори, окрім останнього, породжені чинниками економічного походження (правда, на зниження народжуваності впливають також неекономічні фактори). Скорочується число робочих місць, розчавлюється вільне підприємництво, бідність, яка не дозволяє народжувати дітей, будувати власне житло, повноцінно харчуватися, лікуватися, оздоровлюватися.
    Зниження ж рівня життя людей є, зрозуміло, також наслідком абсурдної економічної політики, яка є продуктом домінуючого в нашій країні ладу, заряженного, як відомо, на маніакальне самозбагачення товстосумів. Отже, я не зроблю відкриття, якщо скажу, що депопуляція і падіння рівня життя є, у значній ступені, результатами сьогоднішнього управління країною. Варто зауважити, система корупційно-олігархічного управління є достатньо цілісною — особливої «довершенності» вона досягла за останні 3,5 роки, — охоплюючою усі сторони нашого життя, руйнуючою життя у всіх його складових, фактично гвалтуючою народ і ми це знаємо. Знаємо, що цю систему треба ліквідувати.

  6. В.Лановий ДІАГНОЗ ВЛАДИ: МАНІАКАЛЬНЕ САМОЗБАГАЧЕННЯ
    ТА ЗГВАЛТУВАННЯ НАРОДУ (продовження1)
    В чому ж її особливості? Для розгляду цієї системи скористаємося графічною моделлю, яка, на мій погляд, відображає взаємодію основних структурно-інституційних елементів економічної системи сучасного ринкового типу. Анализ полягатиме у накладанні української корупційно-олігархічної моделі на економічну систему ринкового типу.
    Графічно така модель, як можна побачити, має вигляд рівностороннього перехрещеного діагоналями чотирикутника, де сторони і діагоналі показують зв’язки між основними елементами: державною владою — бізнесом — ринковою системою — соціальним захистом і соціальним розвитком (рис.1).
    У цій моделі структурні елементи рівновіддалені один від одного, тому
    модель рівностороння, представляє собою врівноважену фігуру, а економіка, як відомо, є
    системою балансів і рівноваг. Хрест, який проводять діагоналі моделі, складається з
    вісей, навколо яких здійснюється загальний економічний оборот і які забезпечують
    загальну рівновагу: по горизонталі — вісь Бізнес — Ринкова система; по вертикалі
    вісь — Державна влада — Соціальний захист і Соціальний розвиток. В цих парах елементи не можуть існувати один без другого. Так, бізнес не може функціонувати без ринкової системи — вона дає бізнесу сигнали для активності, інвестицій і розвитку, а ринкова система не може без бізнесу (капіталу), який створює пропозиції товарів і послуг і породжує нові ринки та закриває старі. Державна ж влада (у другій парі) неможлива без соціуму та й існує задля соціуму. Останній потребує державної організації і держава є інструментом розвитку суспільства. Це — в ідеалі.У нас — по-іншому.
    Ступінь ефективності функціонування моделі залежить, як відомо, від характеру і логіки зв’язків між її елементами. Таких зв’язків, які представлені лініями на рисунку, 6. У сучасних ринково-конкурентних соціально орієнтованих економіках системні зв’язки полягають у:
    державному правовому та регулятивному контролі за бізнесом, захисті прав власності і господарювання суб’єктів економіки (1 лінія);
    побудові владою дійсної ринкової системи, непрямому державному регулюванні ринкових процесів та підтримці конкуренції на ринках (2 лінія);
    — соціальному захисті вразливих верств населення, стимулюванні соціального розвитку,
    підвищенні рівня життя людей (3 лінія);
    підпорядкуванні ринковій системі бізнесу, останній отримує сигнали з ринків і приймає
    рішення щодо розвитку виробництва і запровадження інновацій (4 лінія);
    соціальних зобов’язаннях бізнесу щодо допомоги немічним, соціального страхування співробітників і підтримки соціального розвитку суспільства (5 лінія);
    забезпеченні громадян усіма необхідними продуктами, одягом, житлом, послугами,
    іншими цінностями у широкому асортименті, за обґрунтованими цінами та
    належної якості (6 лінія).

  7. В.Лановий ДІАГНОЗ ВЛАДИ: МАНІАКАЛЬНЕ САМОЗБАГАЧЕННЯ
    ТА ЗГВАЛТУВАННЯ НАРОДУ (продовження2)
    Однак, олігархономіка спотворює таку модель і не дозволяє виконувати її об’єктивні функції (див. рис.1). Встановимо, що відбувається в ринковій економічній системі при захопленні влади і прав власності на основні господарські об’єкти олігархатом в сьогоднішній Україні.
    Розглянемо кожну лінію зв’язків в моделі окремо.
    1) Зв’язки по лінії: Державна влада — Бізнес. На жаль, держава за вказівками олігархічного керівництва закриває очі на такі ганебні явища, як:
    а) рейдерство (незаконне захоплення олігархами і корупціонерами чужого бізнесу, активів, майна, що знаходяться у заставі під кредити рефінансування, інвестицій тощо) і створення кримінальних штурмових і бандитських загонів для нападок на опонентів, добровольців, громадських активістів, для політичних і майнових розборок;
    б) масове руйнування об’єктів підприємництва, захоплення чужих земельних ділянок, вилучення з банків депозитів підприємців, злодійські оборудки з конвертації безготівкових засобів, неповернення з-за кордону валютної виручки, уникнення оподаткування за офшорними схемами;
    в) створення за допомогою влади гіпервеликих олігархічних латифундистських корпорацій шляхом примусу селян-дрібних землевласників до здачі земель в оренду за принизливо малу плату;
    г) застосування кримінально-тіньових схем приватизації державних підприємств, крадіжки державного майна, фіктивні банкрутства та фіктивні націоналізації підприємств і банків;
    Методи приватизації продовжують сприяти укріпленню імперій олігархів, оскільки нові
    об’єкти передаються фактично без конкурсу, за кулуарними домовленостями,
    продаються в одні руки великими пакетами акцій (90% і більше), без допуску до
    приватизації громадян; олігархи, поки при владі Порошенко, поспішають привласнити
    найбільш високотехнологічні державні корпорації: Турбоатом, Хартрон, Одеський
    припортовий, а може й Южмаш, Антонов, як приховано приватизували Мотор-Січ
    (тепер, не виключено, останнім заволоділи китайці і росіяни).
    д) корупцію при отриманні суб’єктами економіки бюджетних коштів (невже є сумніви щодо саме такого виділення високоприбутковому холдінгу олігарха Костюка 40 % усієї суми дотацій, передбаченої для мільйонів селян), встановленні завищених тарифів і цін на споживчі товари і послуги, нецільового використання державних коштів та їх привласнення чиновниками й керівниками державних підприємств;
    е) несправедливу систему оподаткування прибутків громадян, яка використовує ставку 18 %, порівняно з оподаткуванням дивідентів власників корпорацій (5 %);
    є) застосування обмежувально-дозвільних, реєстраційних, податково-митних, ліцензійних процедур, якими притискають дрібне і середнє підприємництво і заохочують хабарництво у адміністративно-регуляторних органах влади;
    ж) ухилення від виконання податкових зобов’язань (для імітації боротьби за такі порушення заарештовані голова ДПС Насиров і ще десятки керівників податкової інспекції, проте немає жодного випадку їх покарання) та від повернення банківських боргів Нацбанку України;
    з) уникнення заборгованостей олігархів перед вкладниками банків та кредиторами (постачальниками) через перевід (уступка, списання) цих заборгованостей у зобов’язання держави або закриття банків без виконання зобов’язань перед вкладниками; наслідком є експоненційне зростання державного боргу, обслуговування якого вже у цьому році потребує щорічних витрат бюджету у біля 100 млрд.грн. із реальною загрозою дефолту по внутрішніх та зовнішніх зобов’язаннях у найближчі роки; .
    Спроби антикорупційних слідчих і прокурорів відкрити провадження проти системної корупції залишаються марними, зокрема, через, по-перше, антагонізм їх діям з боку усієї правоохоронної і судочинної систем, в тому числі з причини тотального хабарництва у поліції, прокуратурі та судах; по-друге, відсутність у владі зовнішньо- і внутрішньо-відомчих ревізійних і аудиторських органів, через що антикорупціонери вступають у справу лише після письмових заяв до них громадян, що є вкрай малим джерелом інформації для слідства; по-третє, певну економіко-правову некваліфікованість (або недостатню силу волі) працівників НАБУ і САП, які, наприклад, не змогли притягти до відповідальності очільників НКРЄКП, як таких, що навмисно і по замовленню олігархів завищили тарифи на вугілля та електроенергію по формулі Ротердам+, в той час як на самому ділі має місце організоване злочинне угрупування за участю членів Комісії та енергетиків, які діяли у власних інтересах, в тому числі встановлюючи собі мільйонні зарплати.
    2) Державна влада — Ринкова система. І тут влада діє контрпродуктивно:
    а) у ручному режимі встановлює параметри і умови здійснення операцій на ринках (прикладом може бути порядок централізованого встановлення цін і тарифів, або виходячи з цін на зовнішніх ринках, або виходячи із собівартості продукції — що суперечить закону України про ціноутворення — на ринках вугілля, газу, енергетики, транспорту, зв’язку, послуг житлово-комунального господарства та інших);
    б) підтримує процеси монополізації ринків (хоча економіка у більшості галузей залишається після СРСР високомонополізованою, демонополізація в галузях ще не починалася), сприяє форсованій концентрації капіталу (як наприклад, розбудова крупних агрохолдингів за допомогою державних інвестицій, дотацій, кредитів, податкових пільг), утворює державні і приватн монополії шляхом об’єднання раніше самостійних підприємств, як створені Нафтогаз України, Укроборонпром, Укравтодор, Укрзалізниця, Укртелеком, Укрмед, Укрспирт та інші;
    в) не помічає зловживання монополістів-виробників товарів і послуг (встановлення непомірно високих цін і тарифів, завищення обсягів послуг, відносно реально наданих — перш за все через блокування процесу встановлення лічильників і неможливості контролювати постачальників, викривлення інформації про товари і послуги тощо); всіляко заохочує їх до зловживань, як наприклад, спроба встановлення Національною Комісією (НКРЄКП) додаткової абонентної плати для споживачів електроенергії тощо;
    г) встановлює норми, які обмежують незалежним підприємцям доступ до ринків, транспортних і енергетичних мереж, ліцензованих видів бізнесу, що штовхає до корупційних оборудок;
    д) обмежує доступ селян-одноосібників-власників земельних ділянок до створення і функціонування сімейних та інших фермерських господарств шляхом недопущення їх до фінансових ресурсів і юридичних прав;
    є) встановлює нерівні умови господарювання для різних підприємств і банків, наприклад, при розподілі між ними чи між різними галузями потоків бюджетного фінансування (багатомільярдні субсидії на оплату послуг ЖКГ надходять у нафто-газовий, вугільний і енергетичний сектори), при докапіталізації державних банків та інших;
    ж) робити державну протекцію корпораціям олігархів шляхом встановлення пільгових режимів повернення сплаченого ПДВ, заниженням їх податкових зобов’язань, встановленням надзвичайних митних платежів (як наприклад, при ввозі в Україну автомобілів, що робить їх неконкурентоспроможними порівняно з російськими і корейськими автомобілями внутрішньої зборки на заводах олігархів) тощо.
    Як можна побачити, діючи в інтересах олігархів, держава подавляє конкуренцію, не виконує антимонопольних функцій, створює незаконні переваги і протекцію олігархічним і державним постачальникам, фактично блокує становлення ринкової системи.
    3) Державна влада — Соціальний захист і Соціальний розвиток. Цейсистемний
    напрямок державного управління виглядає для нашої влади зайвим і другорядним. Вона намагається:
    а) якомога більше грошей витягти з бюджету та інших фінансових джерел держави на потреби свої і своїх компаній; так, за три останні роки (2014-2016) соціальні витрати бюджету, за винятком фінансування сфери житлово-комунальних послуг (разом із субсидіями), зросли на 28,6%, в той час як увесь бюджет збільшився на 65%, а видатки на утримання внутрішніх військ і нацгвардії, які охороняють саму владу, зросли за ці роки майже у 4,4 рази (з 16,3 до 71,7 млрд.грн.);
    б) знижувати бюджетні видатки при народженні і на виховання дітей — за 10 років сума виплат на одну народжену дитину впала з приблизно 8 тис. до 1.8 тис.дол. ( до того ж, гроші надаються з відстрочкою, ставки виплат за другого, третього та наступних дітей знижені до рівня першої дитини);
    в) максимізувати ставку ПДВ (яка складає в Україні 20%) на усі товари і послуги соціального, побутового і культурного змісту, в той час як в європейських країнах такі товари і послуги оподатковуються за нульовою чи пониженою ставкою (як правило, до 6%);
    г) зменшувати реальні доходи пенсіонерів ніби-то для подолання дефіциту пенсійного фонду — так за три роки після 2013 року реальний рівень доходів престарілих людей впав більше ніж у 3 рази і тепер цей рівень складає лише 20 % від середньої зарплати працюючих українців (раніше співвідношення пенсій і зарплат було на рівні 39-40 %);
    д) постійно скорочувати реальне фінансування охорони здоров’я, науки і освіти (за 3 останні роки воно скоротилося у більш ніж у 2 рази) і провокувати у соціальних сітях ідеї скасування державного фінансування вищої освіти (комусь конче потрібно понизити освітній рівень нації), а у парламенті проштовхувати законопроект, який передбачає перехід на фактично повну платну медицину;
    е) мінімізувати фінансування національного телебачення, кіноматографу і книговидавництва; уникати зобов’язань з фінансування безкоштовного інтернету;
    Олігархи і їх прислуга при владі забрали гроші пенсіонерів, інвалідів, хворих, чорнобильців,
    дітей і одиноких матерів, школярів, студентів, діячів соціальної сфери для поповнення
    своїх банківських і офшорних рахунків та розгортання внутрішніх збройних формувань
    (поліції, нацгвардії, особистої охорони, бандформувань) для своєї оборони проти
    власного народу.
    є) практично звести нанівець державне фінансування будівництва житла (так, як в останні роки було нуліфіковане бюджетне фінансування фонду молодіжного житлового будівництва та державного іпотечного фонду).
    І цей список можна продовжити.
    Діючи таким чином, чинна влада демонструє, що одним з головних її пріоритетів є зменшення суспільних витрат на соціальні потреби української громади, що веде до зниження освітнього, культурного й інтелектуального рівня і депопуляції нації. Олігархату потрібна лише робоча сила, причому такого ж примітивного кваліфікаційного рівня, як і їхні архаїчні комбінати. Така антисоціальна політика віддаляє нас від Євросоюза, в країнах якого соціальна орієнтація економіки є непорушним постулатом, і наближає до азійського досвіду, де матеріальна допомога непрацюючим і людям похилого віку є мінімальною.
    4) Зв’язки по центральній вісі: Бізнес — Ринкова система.
    Олігархічний бізнес підпорядкував собі ринкову систему, замість того, щоб самому підпорядковуватися ринковому саморегулюванню. Навпаки, бізнесові корпорації поділили ринки. З цією метою функціонують квазіринкові компанії, зокрема, олігархічні холдинги, які створені як вертикально інтегровані об’єднання підприємств (це дозволяє контролювати ринки отримання сировини і диктувати ціни на неї — ті ж формули Ротердам+ , Шанхай+ на залізну руду та німецькі ціни на газ), та державні монополії, що є горизонтальним об’єднанням підприємств однієї галузі (які раніше у радянські часи були самостійними) з повною ліквідацією будь-яких ознак конкуренції серед виробників.
    Ще одна сфера незаконного встановлення тарифів — послуги правоохоронних, юридичних, реєстраційних та інших державних органів, де повне вседозвілля, а також сфера так званих «природніх» монополій (енерго-, газо-, тепло-, водо-, газопостачальницькі компанії), які залишилися такими з радянських часів. Вони взагалі «не бачать» споживачів, не чують їх вимог до договорів, у більшості не заключають останні, не несуть жодної відповідальності за їх порушення, не дозволяють запроваджувати альтернативні джерела і методи постачання, не потрапляють у банкрутство, перекладаючи усі борги на державу, отримують від неї або дотації, або їм списуються заборгованості, або надаються субсидії (як в останні роки).
    Жодним чином не обмежені і загарбницькі інстинкти сітьових монополістів — мобільного і стаціонарного зв’язку, кабельного телебачення, інтернет-провайдерів. Тут порушення обов’язків компаній перед клієнтами навіть не фіксуються, тарифні плани змінюються без згоди споживачів, нарахування платежів довільні і не підлягають оскарженню. В Євросоюзі забаганки таких компаній подавляють директивно загальноєвропейськими регуляторами. Так, тарифи мобільного зв’язку за останні 5 років знижені там загалом більш ніж у 2 рази, у нас же монополісти ігнорують і Антимонопольний комітет, і національного регулятора.
    У сільському господарстві олігархічний бізнес, використовує позички іноземних патронів-інвесторів, змушує селян-дрібних землевласників передавати їм свої угіддя в оренду, за мізерну, нікчемну плату. Створюються монопродуктові латифундії для продажу продукції за кордон за заниженими цінами — так звана модель «бананової республіки». В результаті виникає дефіцит зерна на внутрішньому ринку, не допускаються конкуренція на селі і альтернативні напрямки аграрного господарювання, через беззастережну експлуатацію знижується якість угідь. Селяни продовжують жебракувати і не можуть заробити гроші, достатні для аграрних і соціальних інвестицій.
    Бізнес також намагається захопити фінансові ринки, не дозволяючи об’єктивно перерозподіляти кредити та інвестиції у найбільш ефективні і прогресивні виробництва. Фінансово-кредитні і фондові ринки руйнуються, по-перше, карколомним знеціненням гривні через масштабні адресні інтервенції рефінансування комбанків з боку Національного Банку України (відомо, що це банки олігархів); по-друге, волюнтаристськими рішеннями щодо закриття банків; по-третє, запровадженням механізму зберігання (депонування) грошей банків на рахунках в НБУ під високі відсотки (зараз — 20 %) (!); по-четверте, вилученням з обігу акцій приватизованих державних корпорацій, коли на конкурсах продаються майже 100 %-ні пакети акцій, а решта викуповується нуворишами.
    Можна сказати, що в Україні фактично не започаткована і не розгорнута ринкова
    система. Від планового народного господарства радянського періоду наша економіка
    перейшли до кримінально-олігархічного капіталізму і суцільного монополізму, які ведуть
    до загнивання і нічого спільного з вільною конкурентною системою не мають.
    5) Лінія: Бізнес — Соціальний захист і Соціальний розвиток (див. рис.1).
    Чи виконує соціальну функцію український бізнес? — Тільки в окремих виключних випадках, наприклад, коли під телезапис магнати повідомляють про свою пожертву на лікування людини чи на проведення бізнес-ланчу. Але благодійництво — це допомога стражденним, яку не рекламують на телеканалах, як це роблять фонди Ахметова або Пінчука. Типовим же явищем є уникнення нашими товстосумами фінансової відповідальності перед своїми громадянами — як перед талановитими, так і перед немічними, як перед своїми співробітниками, так і перед будь-якими іншими українцями. Тобто зв’язок між бізнесом і соціальними потребами громадян у сьогоднішній Україні фактично відсутній, а самі олігархічні узурпатори не мають сумлінь щодо своїх громадян.
    Інша сторона взаємовідносин між бізнесом і соціальною сферою стосується стану і використання природи і усього навколишнього середовища. Захарачуючи повітря, воду, землю, рослинний і тваринний світ, бізнес погіршує умови життя і підривають здоров’я людей. Причому, як відомо, забруднюють навколишнє середовище не тільки промислові і транспортні, а й сільське господарство, де зернотрейдери-латифундисти виснажують плодородний шар угідь, а великі птахофабрики і свиноферми забруднюють повітря й водойми.
    Ми залишаємося на найнижчому культурному рівні, як і в радянські часи підносимо виробництво і зневажаємо умови життя і здоров’я людей.
    6) Останній напрямок зв’язків: Ринкова система — Соціальний захист і Соціальний розвиток.
    Фіктивна, спотворена олігархічними впливами ринкова система, завищуючи ціни (тарифи) та інші фінансові параметри і фальсифікуючи якість товарів і послуг, не надає нормальних можливостей споживання, розвитку, оздоровлення.
    Так, можна згадати про: беззупинний ріст тарифів на послуги ЖКГ (за останні 3 роки у 8-10 разів), що перетягує суспільні доходи на користь компаній-постачальників, які належать виключно олігархам, і знижує рівень життя людей; встановлення завищених цін на вугілля, електроенергію; галопуюче зростання цін на соціально важливі товари і послуги, як наприклад, фрукти, овочі, продукти, насичені білками, ліки тощо; більш ніж трьохкратну девальвацію валютного курсу гривні та інші. Вони завдають потужного, жорстокого удару по добробуту громадян, і жодні соціальні допомоги чи житлово-комунальні субсидії захистити людей не можуть. Тобто розвал ринкових механізмів, найкволіші темпи економічного розвитку, реального зниження доходів майже усіх наших громадян не можна компенсувати патерналістськими методами.
    Нагадаю, що Україна займає останні місця за показниками динаміки рівня і якості життя серед усіх цивілізованих країн Європи і не тільки Європи.
    Аналіз корупційно-олігархічної економічної системи, проведений вище, показує її деструктивну дію практично у кожному функціональному напрямку. Продовження її існування несумісне з виходом України з кризи і не дозволяє посилити наші позиції у війні проти Росії. Цю систему по кожному напрямку необхідно очистити від усього накипу, нанесеного олігархами, і запровадити в країні сучасну економічну систему, яка дасть змогу почати відроджувати українську націю.
    ( Далі буде) Источник: https://censor.net.ua/b7153

  8. В.Лановий
    АГОНІЯ СИСТЕМИ
    Україна виходить із олігархічного задзеркалля
    Тенденції та обставини показують вкрай негативні перспективи для нашої країнив рамках сьогоднішнього олігархічного ладу. Руйнується економіка, втрачається її конкурентоспроможність в світі, знищуються інститути держави, відбувається депопуляція населення та посилюється злиденність серед людей. І багато підстав вважати, що це робиться не випадково.
    Україна — на дні і не може відштовхнутися від нього, як сподівалася ще недавно частина вітчизняних економістів. Навпаки, у першому півріччі 2017-го продовжилося падіння обсягів виробництва у промисловості та сільському господарстві. Тобто зростає не власне національне виробництво, а ввіз товарів з-за кордону, який збільшився за півріччя майже на третину. Урядові статистики говорять про зростання капітального будівництва, але сьогодні не купуються і пустують 3 з 4 побудованих у містах квартир. Натомість шалених обертів набирає інфляція цін: за 6 місяців споживчі ціни на овочі та фрукти стрибнули на 40%, оптові ціни на паливно-енергетичні матеріали — більш ніж на 60, тарифи на послуги з опалення житла — на 80%. Розвалена фінансова система, проценти за кредити зашкалюють та й позичок просто немає. Банківська система розграбована і банкам ніхто не довіряє. Уряд не тільки дозволяє казнокрадам ховатися за кордоном, а й перекладає на пересічних громадян (через сплату податків) фінансові зобов’язання олігархів-клептоманів, як це має місце з Приват-банком та ще з десятками інших кредитних установ. І на цьому фоні прем’єр і міністри зухвало повідомляють про ріст ефемерного ВВП, зарплати, особливо у чиновників, правоохоронців, державних топ-менеджерів, та про збільшення доходів бюджету. Народ у злиденному стані, а у чиновників все в ажурі.
    Даремно очікувати товчка від дна, коли владі це байдуже. Таке враження, що усіх, хто приходить до влади, цікавить, на жаль, лише одне питання: як і на чому можна «зробити» гроші. Поголовна епідемія клептоманії. Усі шукають способи обкрадання бюджету, навіть у мінюсті діють, обходячи закони (самі собі встановили плату за державні виконавчі послуги і призначають премії у мільйони гривень від отриманних таким чином сум бюджетних доходів, що є прямим кримінальним правопорушенням), а Національне агенство із запобігання корупції виплачує своїм керівникам стотисячні премії із економії фонду зарплати цього агенства, цим самим привласнюючи відповідні суми державного бюджету, що також є порушенням закону. Олігархи, які формують органи влади і проштовхують кадри на посади, тільки таких спритних ділків і шукають. І ще, за вимогами олігархів, кандидати на високі посади повинні мати, вибачте за грубість, язик без кісток, а також повинні грати роль патріотів, що потрібно для переконливості їх брехні з телеекранів.
    Саме становленням олігархічного ладу ми маємо завдячувати розростанню корупції у владі — виник клас, який загарбує незаконні прибутки, а тому має фонди для виплати чиновникам хабарів. Корупція — невід’ємна функція олігархономіки, а тому шлях її здолання пролягає через поле битви з олігархатом: тільки знешкодивши його, знищимо корупційні метастази.
    Олігархономіку ми успадкували від епохи Кучми-Ющенка-Януковича, проте у сьогоднішньому політичному циклі домінуючий олігархічний устрій видозмінюється. Його найголовнішою особливістю стала концентрація влади не у всього олігархічного класу або тієї його частини, яка співпрацює з владою, а практично у одного олігарха. Ми отримали:
    а) поєднання в одній особі головного бюрократа, верховного головнокомандувача підчас війни, олігарха, латифундиста. Таке враження, що він намагається експлуатувати і наживатися на усьому, що тільки є у національному господарстві. Може хтось захоче оскаржити таке твердження: наприклад, вказуючи на те, що Порошенко — не найбагатший з українських фінансових магнатів, що голова бюрократично-корупційної системи може бути незаплямованим, а на селі продукція росте сама собою. Але сила окремого олігарха оцінюється не сумою його власних активів, а силою приватного впливу на владу. І кращої позиції для цього, ніж президент країни, не існує. Окрім того, відомо, що правові докази щодо порушень у верховній владі — неможливі, поки персоналії на посадах не зміняться.
    Що особливо прикро, у воєнну годину перша особа держави використовує своє верховне положення у бізнесі на війні, а у нашій державі ніхто з урядових органів не має права контролювати і перевіряти доходи від продажу військових і матеріально-технічних засобів для оборонних потреб. Поки що відомо тільки, що найкращі українські танки («Оплот») поставляються не на фронт, де працюють машини 60-х років минулого століття, а за кордон, бо отримання доларів для фінансово-олігархічного керівництва важливіше ніж збереження життя наших воїнів.
    б) Спираючись на широку фінансову базу, чинний Президент, як мені видається, намагається побудувати систему владного абсолютизму з авторитарним управлінням державою, контролем за усіма гілками влади, усуненням з державної політики будь-яких здравих, але непотрібних йому, як олігарху, рішень. Це потрібно для довготривалого, бажано, пожиттєвого президентства, що гарантує йому правову недоторканність. Інший, традиційний варіант ухилення вищих чиновників від відповідальності — еміграція і переховування в іншій країні — є більш ризикованим, проте також можливим. До того ж продовження царювання в Україні дає можливості щоденного непомірного збагачення, а ідеал самозбагачення у нашого гаранта є також абсолютним. Як стає відомо (за показами, наприклад, депутата-олігарха Онищенка), він буквально вимагає від інших багатіїв частки прибутків їхнього бізнесу. Тобто відбувається процес як монополізації і авторизації влади, так і монополізації першою особою держави прибутків економіки. Не випадково його дії відзначаються особливою нахабністю, своєкорисністю і нанесенням величезних втрат і країні, і кожному нашому громадянину.
    Як бачимо, сьогоднішня стадія олігархономіки суттєво відрізняється від попередніх — за президентства Ющенка і Януковича, — коли владна політична група мала своїх олігархів і усувала від урядових преференцій та розподілу національних багатств бізнес-партнерів опозиційної політичної сили. Тому раніше існувало протистояння й боротьба між олігархічними кланами при владі та їх фінансовими суперниками «в опозиції». Саме такі протистояння і боротьба за державне «корито» живило, як я бачу, матеріальними засобами Майдани у 2004 і 2013-2014 роках (зараз нам стало відомо про роль «опозиційних» олігархів у підготовці двох революцій).
    Сьогодні ж головнокомандувач і олігарх не залишає можливостей ні опозиційним, ні наближеним до влади фінансовим верховодам. Так, він «віджав» бізнес чи гроші не тільки у регіоналів Ахметова, Фірташа, Григоришина, а й у «продемократичних» Коломойського, Жеваго, Мартиненка, Онищенка та інших. (Виключення складає група підконтрольних президенту бізнесменів, що сидять у фракції БПП чи в уряді і претендують на вакансії олігархів, але фактично вони виконують роль лише виконавців у загальнонаціональному холдингу верховного ділка). Він наносить удари усім — і своїм, і чужим (хоча ПОП, як відомо, добре себе почував за будь-якої владно-олігархічної групи — і соціал-демократичної (о), і нашоукраїнської, і регіональної, але «вдячністю» він не відрізняється).
    Для нього дійсно немає недоторканих, але роблячи замах на майно й фінанси інших олігархів, він не має на меті знищити цей паразитуючий клас, як намагаються запевнити нас адепти чинної влади, і перетворити чужі олігархічні володіння у підприємницькі, конкуруючі на ринку бізнесові структури. Гарант націлений на вилучення багатств у попередніх власників і обернення їх на свою користь, тобто він націлений на укріплення свого особистого фінансового панування. При цьому, як можна побачити, він також не має намірів володіти й управляти новими виробничими об’єктами. Його цікавить лише грошове збагачення, а тому більшість захоплених активів виставляється на продаж з непередбаченими наслідками щодо їх подальшої долі. Особливо страждає банківський сектор разом із своїми господарськими кредиторами і боржниками, бо свавілля Нацбанку у цьому секторі немає меж. Найбільш яскравим прикладом є той же Приват-банк, який «націоналізований», як тепер відомо, за рахунок держбюджету, а метою є його перепродаж, з непрозорим поділом баришів.
    Президент-олігарх в ідеалі бачить країну своєю власною імперією, а економіку — власною корпорацією, що робить нашу державну конструкцію схожою на планову централізовану систему з її злиднями і безправ’ям, в якій Україна перебувала більше 70 років. Такі плани — це глубокий паталогічний маразм, особливо з урахуванням міжнародних розкладів, а також того, що подібні дії прискорюють загнивання економіки. Але їх ініціатор сам себе не може зупинити.Він руйнує олігархічний лад, не усвідомлюючи цього.
    Що характерно, ця поведінка сьогоднішнього українського керманича не унікальна. Будь-який олігарх, як соціальний тип, на вищій державній посаді діяв би точно так же.
    Ще треба додати: задля продовження свого панування чинний президент України готовий догоджати усім, хто вирішує долю України — і Путіну, і Трампу. Якщо на вимогу першого з них треба віддати частину країни Росії та її кримінальним авторитетам у Криму та Донбасі, немає проблем. Головне — зберегти свої олігархічні володіння і свій президентський трон. Якщо Путін вимагатиме арешту Саакашвілі, то це буде зроблено. Якщо накаже не торкатися Ахметова, то Порошенко без слів «візьме під козирьок».
    Зараз складається картина, що кремлівський фюрер захищатиме бандитські режими у Криму і Донбасі до останнього, не допускаючи реального повернення контролю Києва над цими регіонами. Фактично Ахметов доб’ється своєї мети: вивести південно-східну вотчину з-під українського підпорядкування і надати їй оскремий статус. Що тут скажешь: глибоке співчуття нашим людям, які будуть мешкати на цих територіях…
    Можемо спрогнозувати, що у кінцевому підсумку царювання Петра Порошенка наш народ отримає і розвалену авторитарно-олігархічним управлінням державу, і скорочення людської чисельності, і втрату наших споконвічних земель.
    Ось деякі висновки, які випливають з особливої олігархічної політики чинного Президента України:
    1) відбувається широка декапіталізація або повна ліквідація економічних об’єктів, які вилучаються у попередніх власників (і не тільки у олігархів) для корупційного перепродажу, що руйнує потенціал господарських систем і всієї економіки; з цих причин кризовий стан останньої ще далі поглиблюватиметься і зпричинятиме подальші глибокі соціальні руйнування;
    2) перебування олігарха на вищій державній посаді, з якої він управляє діяльністю усієї правоохоронної, безпекової, оборонної, фінансово-контролюючої і фінансово-регулюючої систем, створює непереборні перешкоди на шляху викорінення всеохоплюючої корупції в органах влади та й взагалі блокує хоч якісь антикорупційні ініціативи; боротьба з корупцією підміняється переслідуванням непокірних політиків, бізнесменів і журналістів; не можуть дати необхідного ефекту й інфільтровані країнами Заходу спеціальні антикорупційні органи, бо при суцільній клептоманії у самих правоохоронних органах їх потуг явно замало;
    3) йде перерозподіл фінансових ресурсів олігархічних кланів на користь групи президента (при загальному ослабленні стану олігархічних холдингів), який сподівається підчас виборчої компанії забити добутими грошима усі телеканали і усі виборчі округи та ділянки, і у той же час гарант має намір усунути з політичного поля інших фінансових гравців, аби упередити значне фінансування його конкурентів і не допустити приходу на престол інших персонажів;
    4) посилення авторитаризму Президента з метою царювання назавжди ставить його в один ряд з авторитарними пожиттєвими диктаторами азіатського типу — Путіним, Лукашенком, Алієвим, Назарбаєвим, Карімовим, Ніязовим та іншими; він почав використовувати ті ж методи подавлення громадянських прав і свобод, які застосовують його авторитарні колеги: закриття альтернативних телеканалів, привласнення мас-медіа, відкриття кримінальних справ на політичних конкурентів та їх екстрадиція (або заборона в’їзду), неформальне підпорядкування собі судових установ з метою розправ над опонентами, заборона мітингів, арешт мітингуючих і громадянських активістів, нелегальне залучення штурмових загонів (так званих тітушок) для силового подавлення мітингів і зборів, усунення від виборів опозиційних партій тощо; це відкидає Україну у темряву тоталітарного ладу, який українці терпіти не будуть;
    5) внутрішньо- і міжкланова боротьба у середовищі олігархату, де перша особа намагається збагатитися за чужий рахунок, в умовах загальної деградації олігархономіки, як об’єктивного і невідворотнього явища, приводить до послаблення цієї кримінальної управлінської системи; відносно сильним залишається лише її голова, який, як я бачу, стане практично «останнім із могікан» — ми поборимо олігархат, який до того ж поїдає сам себе; на жаль, поки що ахметови не розуміють чи не хочуть розуміти, що усі їх фокуси, як ціни «Роттердам+» та інші, приводять лише до розвалу і декапіталізації їх бізнесу, а за ним — і до розвалу усієї економіки. Їх бізнес-імперії — впадуть. Головне, щоб під уламками не були поховані наш народ і держава;
    6) проте є вірогідність продовження царювання чинного гаранта на другий термін, що буде катастрофою для країни і народу, хоча така вірогідність дуже низька; скоріше Порошенко і К’ не втримають ситуацію — або вони будуть зкинуті достроково (проте наші західні партнери не в захопленні від такого варіанту), або повністю програють наступні вибори; на жаль, за 2 роки, що залишилися до виборів, знищення нації буде величезним: війна на сході, розгортання безробіття, прискорення еміграції, ліквідація медичної допомоги для більшості громадян, зменшення пенсій та соціальної допомоги вразливим групам людей та інші наслідки олігархономіки зроблять свою згубну справу;
    7) очевидно, не відбудеться повернення до олігархічної республіки, коли боротьба за владу обмежується конкуренцією між партійно-олігархічними кланами; час олігархів закінчився: з однієї сторонни, буде продовжуватися загнивання української економіки і держави і катастрофа, про яку згадувалося на початку статті, буде неминучою; з іншої сторони, люди зрозуміли, що за Порошенка та інших фінансових магнатів голосувати не можна.
    Ще один урок: не можна обирати президентом не тільки олігарха, а й ставленика-маріонетку олігархів, якими були Ющенко і Янукович.
    Ми не маємо права просто це констатувати і чекати занепаду паразитичного ладу. Боротися з олігархономікою і її апендицитом — корупцією — треба постійно і тотально, аби усунути їх. Про це трохи далі. А до того подивимось, як діє ця злоякісна пухлина.
    (продовження буде) Источник: https://ua.censor.net.ua/b7094

  9. В.Лановий
    ОЧИЩЕННЯ АВГІЄВИХ СТАЄНЬ ТА ПОВІТРЯ, ЯКИМ МИ ДИХАЄМО, ПІСЛЯ ЯНУКОВИЧА І ПОРОШЕНКА
    Практично усе, що внесли в наше життя олігархічні режими цих двох узурпаторів, треба відкинути. Зняти ті смердючі налипання у законодавстві, структурах управління і регулювання економіки, досвіді використання суспільних фінансових, капітальних, земельних, трудових ресурсів, корисних копалень, методах парламентської та урядової діяльності та інших. Фактично ми втратили вже 8 років (2010-2017 рр.), за які країна не тільки не розвивалася, а була відкинута у часі назад і у значній ступені розграбована фізично.
    Чому органи влади за час керівництва двох останніх президентів довели країну до майже руїни?- На мій погляд, вони керувалися іншими принципами — власні розваги та втіхи для них вищі ніж існування держави, прямували до інших цілей — до самозбагачення за рахунок народу та нехтування потребами людей, цинічно ігнорували загальнолюдські норми і мораль. Народу потрібне одне, а вони прагнули іншого. Їм потрібні захоплення чужого бізнесу, банків та земель для себе і для корупційно-олігархічного оточення, а людям випало виживати і перебувати у приниженному і пригніченному стані. Вони привели країну до внутрішнього спустошення і зневаги на міжнародній арені, розвалу виробництва, зубожіння і злиднів більше ніж 80% процентів наших громадян, а їх статки тільки офіційно збільшилися у декілька разів. Тому дії влади за останні 8 років були відверто шкідливими, зловмисними, руйнівними, кримінальними.
    Що треба вичищати?
    По-перше, відмінити руйнівні урядові і парламентські рішення, прийняті за період президенства Порошенка і Януковича, як наприклад:
    кріпацький податковий кодекс,
    законодавство про ринки газу і електроенергії,
    шалену тарифікацію вартості газу, вугілля, електроенергії, послуг ЖКГ і послуг мобільного зв’язку, про державне субсидування платежів населення за централізовані житлово-комунальні послуги (зниження тарифів до справедливого рівня — в середньому у 3 рази — і перерозподіл субсидій з оплати послуг ЖКГ на потреби соціального захисту і соціального розвитку),
    про збільшення страхового стажу, необхідного для виходу на пенсію до 35 років,
    про вільну економічну зону в Криму,
    особливий статус захоплених територій Донбасу та реінтеграцію цих територій,
    про так звані судову, пенсійну і медичну реформу та деякі інші.
    Усі руйнівні закони і нормативні документи зараз перерахувати не можна. Адже майже усе законодавство було направлено на вкорінення у нашій країні найкращих умов для олігархічного корисливого і безвідповідального господарювання та пригнічення прав, свобод і соціального стану людей, а тому воно буде заважати рухатися нам до нової, вільної, демократичної та заможної країни.
    По-друге,
    виявити офшорні й утаємничені рахунки високопосадовців і олігархату в країнах офшорної та вільнобанківської юрисдикції та здійснити правові дії щодо їх повернення в Україну.
    Вилучити коштовні активи олігархів, за допомогою яких погасити їх довготривалі заборгованості перед держбюджетом, НБУ, дрібними вкладниками, кредиторами, незалежними інвесторами. Такожпозбавити цих фінансових монстрів прав власності на господарські та фінансові об’єкти, отримані ними з порушеннями законодавства про приватизацію.
    Треба буде також прискорити судовий розгляд кримінальних корупційних проваджень, які ніколи не будуть закінчені за чинної олігархічної влади.
    По-третє, провести фінансовий аудит державного бюджету, скарбниці, Нацбанку, мінфіну і мінекономіки, податкової і митної адміністрацій, міністерства внутрішніх справ, міністерства оборони, інших ключових міністерств, а також державних монополістичних корпорацій з метою виявлення фактів казнокрадства, зловживання службовим становищем, здійснення корупційних оборудок, покарання корупціонерів при владі і повернення вкрадених грошей; направлення цих грошей на покриття дефіциту пенсійного фонду для підвищення низьких пенсій і державних соціальних допомог.
    По-четверте, очистити виконавчу владу, зокрема, скоротити кількість членів уряду (приблизно на третину), ліквідувати надлишкові, паразитуючі органи, різного типу агенства і служби (як агенство з ціноутворення чи банківської справи тощо), а також обласні і районні адміністрації, замінити їх на обласні префектури; скоротити на загальноукраїнському та місцевому рівнях приблизно у 2-3 рази число контролюючих та дозвільних органів влади та скасувати на 75-80% кількість дозволів, ліцензій, інших регуляцій і обмежень підприємницької діяльності;
    По-п’яте, відмінити рішення окремих міністерств, які самочинно встановили тарифи на власні послуги, що надаються ними населенню (МВС, мінюста, мінсоцполітики та інших) іякі фінансуються за рахунок державного чи місцевих бюджетів;притягти до відповідальності державних високопосадовців і керівників державних монополістчних корпорацій, які здійснювали за останні 3 роки нарахування кратно вищих зарплат, премій, допомог без належних підстав (без підвищення якості послуг, досягнення більш високої продуктивності праці, інших показників функціонування установ чи корпорацій),керуючись такими неправомірними обгрунтуваннями, як збільшення надходжень до бюджетів чи отримання економії по фонду зарплати установи.
    Це не вичерпний перелік, адже практична робота дозволить виявиті й інші «схованки» старої влади, що мають бути ліквідовані.
    Очищувальні заходи в основному треба закінчити за три місяці після приходу нового уряду. Тоді ми отримаємо можливості дихати чистим повітрям, чого нам бракує вже майже 8 років. Ми почнемо, нарешті, жити. Та з надією і вірою подивимося у майбутнє.
    Паралельно мають відбуватися підготовчі дії для здійснення другого розділу нашого стратегічного плану — становлення європейських демократичних інститутів державного управляння. Источник: https://censor.net.ua/b7473

  10. Присутні члени Комітету одностайно висловили позицію щодо не прийнятності проекту Закону про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів» та деяких законодавчих актів України щодо заходів детінізації діяльності суб’єктів електронної комерції (р.№6754, н.д. Р.Демчак та ін.) та запропонували ВРУ відхилити його.
    Зі слів О.Гусєва, це той не частий випадок, коли думка Комітету та пропозиції представників громадськості, співпали.
    Аналіз проекту Закону показує, що його новації суперечать приписам Конституції, вимогам законодавства України, правовій позиції Конституційного Суду України, законодавству ЄС, Угоді про Асоціацію та європейському вибору України та містить у собі значні корупційні ризики.
    Новації проекту Закону мають на меті повернення до хибних злочинних практик режиму Януковича від 16 січня 2014 стосовно контролю за інформаційними ресурсами та прийняття рішень щодо їх блокування без рішення суду, створення органу на кшталт російського «Роскомнадзор», а також запровадження практик тоталітарних країн, зокрема держави агресора-Росії, Північної Кореї тощо.
    Іншим рішенням (більшістю присутніх членів Комітету) погоджено проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення питань керівництва територіальною обороною (р.№6544, КМУ).
    Комітет підтримав інформація про роботу Комітету за сьому сесію, прийняв План роботи Комітету на восьму сесію (лютий – липень 2018 року) та затвердив проект Розкладу засідань Комітету на лютий 2018 року.
    Комітет підтримав ініціаторів заходу щодо проведення круглого столу, присвяченому 20-річчю затвердження Національної програми інформатизації, що планується провести у лютому місяці.
    Також на засіданні була розглянута інформація про взаємодію Комітету з Міністерством інфраструктури України, а міністром зроблена презентація щодо розвитку цифрової інфраструктури на транспорті.
    Цифрова інфраструктура – це нова реальність, в напрямок якої йде ЄС і найбільш модернові країни світу.
    На думку міністра, розвиток цифрової економіки та суспільства України є надважливим фактором успішності не просто всіх реформ, але й українського бізнесу на світовій арені. Вже сьогодні завдяки цифровій економіці створено 22% світового ВВП, а в окремо взятому Китаї – 30% його ВВП (це 3,4 трлн дол. США). Україна є важливим гравцем на світовому цифровому ринку, але, на жаль, виключно як експортер ІТ-послуг та мізків. Завдання зупинити відтік мізків та забезпечити створення умов для розвитку нашої власної цифрової економіки.
    За словами голови Комітету, за останні 3 роки 170 тис. українських ІТ-фахівців вже виїхали за кордон і працюють на користь інших держав.
    Міністр також повідомив, що в Мінінфраструктури створено Директорат цифрової інфраструктури на транспорті та послуг поштового зв’язку. Одною з головних переваг він назвав усунення фактору чиновника і, як наслідок, значне покращення якості надання послуг громадянам та бізнесу, проведення комплексного аудиту ІТ та телекомунікаційної інфраструктури підприємств галузі, напрацювання загальних стандартів якості та розвитку цифрової інфраструктури, впровадження відповідних європейських практик та підходів.
    Транспортна галузь потребує динамічного розвитку цифрової інфраструктури, оскільки безпека на транспорті, “розумні дороги”, інтелектуальна логістика, електронні квитки, прогнозування трафіку, автономне водіння та інше – все це неможливе без потужних цифрових каналів.
    Міністр зокрема запропонував операторам телекомунікацій спільно з міністерством розпочати будувати спільну інфраструктуру

Отставить комментарий

Ваш электронный адрес не будет опубликован.